Стартував Канський Фестиваль

Володар Золотої пальмової гілки в Каннах Марина Врода: «Навіщо біжимо?!»

Катерина Константинова «Дзеркало тижня. Україна»

 
Молодий український режисер Марина Врода отримала «Золоту пальмову гілку» в Каннах за кращий короткометражний фільм «Крос».

Отримуючи приз з рук голови журі конкурсу короткометражнихфільмів Мішеля Гондрі та актриси Людвівін Сеньє, Марина Врода сказала: «Дуже дякую фестивалю, спасибі журі і велике спасибімоїм колегам, дев'яти іншим режисерам, разом з якими я брала участь у конкурсі. І, нарешті, спасибі тим, хто зняв фільми,представлені на фестивалі».

Марині — 29. Народилася в Києві. У 2007-му закінчила університет імені І.Карпенка-Карого (факультет кінематографії). Її дипломна короткометражка «Клятва» з успіхом демонструвалася на 37-й «Молодості». А для компанії Star Media режисер зняла «повний метр» — «Усміхнись, коли плачуть зірки».

Напередодні Канн в ексклюзивному інтерв’ю DT.UA Марина розповіла, як бігла «Крос», як співпрацювала із Сергієм Лозницею, а також поділилася роздумами про майбутнє українського кінематографа.

— Марино, признайтеся, яким чином ваш «Крос» потрапив у конкурс Канн?

 — Коли французький продюсер почула про ідею фільму, то сказала: «Я хочу подати це на Каннський кінофестиваль!». У нас у роботі чіткий розподіл обов’язків: автор сценарію і режисер — я, Флоранс — продюсер.

Вона не іменитий продюсер. Познайомилися випадково. Були подругами, ходили в кіно. Вона працювала у Французькому культурному центрі. Буває і таке — француженка вжилася в український простір... Спочатку я сказала, що зніму цей фільм за п’ятсот доларів! У результаті вклалися в три з половиною тисячі євро...

— «Про що кіно?» — зазвичай запитують глядачі і критики, коли ще не бачили тієї чи іншої стрічки...

 — Фільм про нашу з вами країну. Ідея народилася з моїх власних переживань. Зі шкільного дитинства. Ця картина ставить більше запитань, ніж на них відповідає. Назва — «Крос». Там у буквальному значенні школярі біжать крос — у лісі. Та й сама стрічка багато в чому метафорична. Синопсис картини: спочатку хлопчика змушують бігти, потім він біжить сам, а далі дивиться, як біжить інший...

Намагаюся цим фільмом поставити запитання: навіщо біжимо й куди біжимо? Мені здається, в цій стрічці напряму відчувається наш з вами простір — Україна.
Професійних акторів у фільмі немає. Знімалися підлітки. А вчительку фізкультури грала справжня шкільна вчителька. Моя подруга по двору була асистентом у підборі акторів, і вона ж куховарила для дітей.

Зйомки тривали п’ять днів. Ми виїжджали в Пущу-Водицю, Бортничі, парк Слави.
Мені самій цікаво: як сприймуть цю картину в Україні? Вже зараз думки моїх друзів розділилися.

Одні сказали: ти ж завжди знімала кіно-переживання, а тут — метафора. Хтось і похвалив, сказавши, що в «Кросі» просунулася відразу на два кроки вперед.

— Чи багато було у вас конкурентів у відборі на каннський конкурс «короткого метра»?

 — Так, було близько тисячі претендентів. Але відібрали лише дев’ять картин.

— З продюсером у вас виникали якісь суперечки щодо остаточної версії картини?

 — Були суперечки стосовно монтажу. Але я наполягла на своєму. І виявилася правою. Просто вирішила використати візуально ризикований для себе варіант. У самому ж фільмі багато рухів, заданості. І діти там — частина системи, вони немов знеособлені... Є герой, який відокремлюється від натовпу. Всі його називають лузером, але саме він і стає головним. Я ставила в центр композиції людину.

— Університет імені І.Карпенка-Карого, в якому ви навчалися, все-таки більше дав вам як режисеру? Чи більше чогось відняв?

 — У «Карпенка-Карого» є необхідний творчий простір. І мені жодна кіношкола Європи не дала б цього досвіду. Передусім я кажу про людський контакт і душевне співпереживання.
Спочатку я вступила на юрфак, на якому довчилася до рівня бакалавра. Але мені подобалося кіно. Адже був і в юридичній практиці чудовий досвід для кіно — суди, розбірки всілякі. Але паралельно готувалася в «Карпенка-Карого». У бібліотеці мистецтв провела, мабуть, півтора року!

Пам’ятаю, що саме тут я прочитала інтерв’ю Отара Іоселіані... І буквально закохалася в нього! Розповідала потім усім, що він мій улюблений режисер.

Уже в інституті потрапила на курс Михайла Іллєнка. Почала писати сценарії. У нас була творча сім’я — хороший дружний курс. Ми від душі грали, як уміли.

Але проблеми почалися пізніше, коли момент ейфорії минув... Адже кіноіндустрії в Україні немає...

— У нас, як і раніше, всі сперечаються про майбутнє українського кіно... А от ви його бачите?

 — Мають бути відкритими всі конкурси і тендери. Дала держава «п’ять копійок» на виробництво, так усі повинні про це знати! Адже насправді ситуація набагато глибша. Наша держава не бачить у кіно бізнесу і не зацікавлена у виробництві. І я не розумію причин: чому так?

Якби весь час думала, чи дадуть мені в інституті гроші на зйомки, то я не зробила б жодної роботи.

Дипломний фільм «Клятва» знімала самотужки. Не було ні камери — нічого. Потім, нарешті, дали плівку. Вони ж зобов’язані «щось» давати, щоб виправдати своє існування. В Україні не можна все виправдовувати тільки бідністю: це аморально. Адже в тому самому кіноінституті на кожного бюджетника закладено непогані гроші...

Проте потрібно бути не тільки творчою людиною, а й прагматичною. Потрібно вміти
себе захистити, починаючи з інституту, не покладаючись на державу.

— А що думаєте про стан справ на Національній кіностудії Довженка? Вам пропонували там попрацювати?

 — Те, що там відбувається... Я там була нещодавно на одній зустрічі. Приїхали люди з Росії. Запросили студентів і режисерів наших безробітних... Почали нас «радувати» — мовляв, відкриваємо кіношколу. Їм вигідно тут у нас робити бізнес. А наші студенти мали вигляд вихованців ясельної групи, до яких приходить дядечко і вчить, як жити. Мені тоді хотілося сказати: «Нічого, нічого, ми й самі розберемося, це ж усе наше!».

Чому на студійній території не відкриваються представництва й інших європейських шкіл? Потрібно створювати простір, у якому й будуть представлені абсолютно різні культури. А свою культуру можна добре зрозуміти та оцінити тільки через іншу. А на сьогодні «Довженко» — занедбаний сарай.

Як на мене, це штучно створена ситуація — коли нема кому навести порядок. Так само, як і в Карпенка-Карого, — відсутність талановитих менеджерів.

— Кого зі своїх молодих колег ви сьогодні назвали б надією нашого кіно?

 — Дружу з Романом Бондарчуком, Володимиром Тихим, зі своїми одногрупниками. Перспективний Мирослав Слабошпицький. І нехай фільмів від молодих режисерів буде побільше! А наразі всі спроби м’якотілі. Прориву немає. Тому що варимося самі по собі: сіли, поговорили, розійшлися.

— А як вам працювалося із Сергієм Лозницею над фільмом «Щастя моє»?

 — У Сергія я працювала асистентом режисера з масовок. Просилася до нього ким завгодно... Це була приголомшлива кіноекспедиція: я одна з водієм — глухими місцями! Відкрила для себе іншу Україну, інших людей. У результаті всі мої зусилля і режисер, і оператор Олег Муту схвалили. Вони мене навіть підвищили в статусі, написавши в титрах — «кастинг-асистент».

Ця стрічка — як мальовниче полотно, яке можна розглядати скільки завгодно.

Джерело: Дзеркало Тижня 

P.S. Дякую Боживу за наводку :)

Скандальні слова Ларса фон Трієра

Мій коментар: Ух! Коли знайшов це відео, думав, що там будуть миготіти зіги, Трієр буде пінитися і цілувати портрет самі знаєте кого. Але! Він просто сказав, що розуміє Гітлера як людину, а ключові слова: "Я - нацист" були сказані ледь не як жарт. Ех, роздули скандал. З нічого.

Українська режисерка Марина Врода отримала золото в Каннах!

У конкурсній програмі чи найпрестижнішого світового - Каннського кінофесту короткого метру перемогла стрічка «Крос» української режисерки Марини Вроди, створена в копродукції з французькими кінематографістами.

Фільм Марини Вроди був серед дев’яти картин програми, яка від цього року має назву «Короткий метр у Канні». Це стрічки з Південної Кореї, Бельгії, Арґентини-Колумбії, Австралії, Норвегії, Нової Зеландії, Канади та Японії.

Головою журі цього конкурсного змагання є знаний французький кінорежисер Мішель Ґондрі, що й вручив «Золоту пальму».

"Крос" є другою українською короткометражною картиною, яка змагається в Каннському короткометражному конкурсі. 2005 року це був фільм Ігора Стрембіцького "Подорожні", що він і виборов "Золоту пальму".

Марина Врода народилася в Києві 1982 року. 2007-го закінчила КНУТКіТ ім. Івана Карпенка-Карого й отримала диплом з фаху "Режисура художнього фільму". Зафільмувала короткометражні стрічки «Прости» (2003), «Клятва» (2007), «Дощ» (2007), «Сімейний портрет» (2009).

"Майдан-інформ" щиро вітає Марину, знімальну групу й усю країну з перемогою!

Нагадаємо, 2008 року стрічка Марини Вроди брала участь у студентському конкурсі "Молодості". Тоді "Майдан" організував чат-конференцію з режисеркою. Про що тоді мріяла киянка, можна почитати тут:
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_pressk&key=1222897942&first=1304848106&last=1193251451

Джерело: Майдан

У Каннах показали «жасминову революцію»

Після Єгипту, запрошеної країни на фестивалі, Канни віддають данину Тунісу: на фестивалі сьогодні відбувся спеціальний показ документального фільму «Без страху» (Plus jamais peur) туніського режисера Мурада бен Шейха (Mourad Ben Cheikh), що присвячений боротьбі країни за свободу, повідомляється на сайті кінофестивалю.

Фільм розповідає про революцію очима трьох людей. Ліна бен Мгенні пише у своєму блозі про революційні події, побачених своїми очима. Адвокат Радія Насрауі веде нелегку і небезпечну роботу з захисту прав людини. Журналіст Карем Шериф захищає свій квартал. Три людини одних переконань і об'єднані загальним страхом: але тепер вони більше не просто свідки, а справжні учасники  революції. Очима своїх героїв Мурад бен Шейх показує протест цілої країни.

Нещодавно закінчившись, Жасминова революція вже  на великому екрані в Каннах. Фільм був знятий в авральному режимі на місці подій, починаючи з самоспалення Мохаммеда Буазізі 14 січня і закінчуючи поваленням президента Бен Алі.

Mурад бен Шейх не міг залишитися осторонь подій: «Довгий час я стримував незадовлення, ніяк не висловлював своїх почуттів. Але в день 14 січня я пережив масу емоцій, я плакав. Plus jamais peur - „більше ніколи не боятися“ - цей вислів, чудово відображає наше минуле. Стіна страху впала».

Джерело: ZN, Ua

В Каннах показали "Мудаків" з України

На міжнародному кінофестивалі, що триває у французькому місті Канни, публіці продемонстрували кілька українських фільмів, а також вшанували Параджанова.

Українске кіно в Каннах викликає інтерес у різної публіки

 Днями в Українському національному павільйоні у Віллаж Інтернасьйональ було людно. Там презентували нові українські кінопроекти - про це Бі-Бі-Сі з Канн розповіла Олександра Миколишин із Української кінофундації, яка разом з мінкультом курує український павільйон на кінофестивалі. Стрічки на стадії роботи над ними привезли до Канн, аби знайти партнерів та потенційних покупців.

 Український павільйон поруч із іншими національними павільйонами в Каннах

Серед них - "Будинок з баштою" Єви Нейман, "Звичайна справа" Валентина Васяновича, та "Тойхтопройшовкрізьвогонь" Михайла Іллєнка.

Також на широких екранах в Каннах у вівторок презентували фільм "ROCK'N'BALL" режисера Дмитра Приходька і альманах сатиричних короткометражок "Мудаки. Арабески", який викликав неоднозначну реакцію в публіки та критиків після презентації в Києві. На черзі - показ ще однієї добірки "Закохані у Київ", яка знята за принципом популярного альманаху "Париж, я люблю тебе".

За словами Олександри Миколишин, українське кіно викликає інтерес у різної публікі, здебільшого у представників міжнародних фестивалів - із Італії, Іспанії та Франції.
Окрім того, у вівторок в українському павільйоні провели день Сергія Параджанова, визнаного класиком світового кінематографу. Режисер Серж Аведікян представив проект художнього фільму "Параджанов".

 Чи повторить "Крос" успіх "Подорожніх"?

У середу журналістам продемонстрували короткометражний фільм "Крос" української режисерки Марини Вроди, який Україна зняла спільно з Францією.

Цю стрічку разом з вісьмома іншими роботами з різних країн світу відібрали до конкурсної програми фестивалю. Фінальні покази відбудуться 21 травня, коли журі і визначить переможця. 

 

Андрій Хадпахчі презентує українське кіно в Каннах

Представник української делегації - керівник Української кінофундації Андрій Халпахчі - сподіваються, що "Крос" повторить успіх короткого фільму українця Ігора Стембіцького "Подорожні", який здобув Золоту Пальмову Гілку у Каннах шість років тому.

Представник української делегації - керівник Української кінофундації Андрій Халпахчі - сподіваються, що "Крос" повторить успіх короткого фільму українця Ігора Стембіцького "Подорожні", який здобув Золоту Пальмову Гілку у Каннах шість років тому.

 

Україна + Франція

В кінематографістів є також надія, що "Крос" буде лише початком співпраці між Україною та Францією у галузі кіно.

Міністри Михайло Кулиняк та Фредерик Міттеран підписали угоду

В ході Каннського кінофестивалю міністри культури двох країн підписали угоду про спільне виробництво фільмів, що має посилити кооперацію між державами, спростити законодавчі процедури і сприяти появі нових спільних фільмів.

Також очікують, що в рамках угоди українські та французькі кінематографісти обмінюватимуться досвідом.

Джерело: ВВС Світ