В Україні зняли фільм про репресованих бандуристів та лірників

Джерело: День

Фото зі сторінки фільму у Facebook

Режисер Олесь Санін завершив зйомки нового художнього фільму «Поводир, або Квіти мають очі», який розповідає про трагічні події 1934 року: про розстріл 200 українських кобзарів та лірників.

У стрічці сліпих кобзарів зіграли як професійні актори, так і  пересічні незрячі люди, яких відібрали для зйомок у кількох українських містах.

В основу сюжету покладений реальний факт 1934 року, коли всіх кобзарів та лірників етнографічна комісія Академії наук УРСР запросила на з'їзд до Харкова з нагоди Республіканської олімпіади міста і села. Однак насправді 200 музикантів завезли до лісуі розстріляли.

У фільмі американський підприємець Майкл Шемрок разом із своїм десятирічним сином Пітером приїжджає до Харкова, щоб обміняти трактор на зерночерез економічні труднощі в США. Він стає «американським комуністом» і лишається жити в Україні. Незабаром він натрапляє на секретні документи про репресії в Україні. Через що його вбивають,а син змушений тікати: йому допомагає сліпий бандурист Іван Кочерга.
Маленький хлопчик стає єдиним живим свідком подій під Харковом, коли в лісі страчують і Кочергу.

Сина американця, який став жертвою радянської репресивної системи, зіграв правнук відомого політичного в’язня радянських концтаборів Михайла Сороки. В епізодах задіяні також відомий актор Федір Стригун, поет Олександр Ірванець, співачка Джамала.

За матеріалами Волинь Post

Чим був 2011 рік для українського кіно?

Денис Іванов, продюсер, президент компанії "Артхаус-Траффік", директор Одеського кінофестивалю /  Журнал "Країна"

Перемога Марини Вроди в Каннах

Однозначним досягненням є отримання Мариною Вродою "Золотої пальмової гілки" у Каннах. Нагорода фестивалю класу “А” позитивно впливає на імідж країни, дає надію на майбутнє тим, хто робить тут кіно. Молоді люди бачать перспективу, у них вмикається внутрішня мотивація.

Підписання Україною і Францією угоди про спільне кіновиробництво

Копродукція, напевно, найперспективніший шлях розвитку кіно. Наш кіноринок малий. Держфінансування може не вистачити для того, щоб повномасштабні проекти могли робитися й бути самоокупними на внутрішньому ринку. Франція - законодавець мод у копродукції. Вони винайшли кіно і ще й намагаються тримати в ньому лідерство. Підтримують молоді кінематографії, активно імпортують режисерів. Полюють на них по світу, вирощують.

Наприклад, грузин Отар Іоселіані, іранець Аббас Кіаростамі. З останніх - представник польської нової хвилі Малгожата Шумовська, яка вже зняла у Франції картину з Жульєт Бінош. При цьому вони залишаються представниками своїх країн.

Франція - це величезний ринок і шлях до глядача. Там дивляться таке кіно, яке в Україні не покажеш. Французам викладають мову кіно зі шкільної парти.

Конкурс кінопроектів Держслужби кінематографії
 
Галузь почала все далі відходити від радянської моделі фінансування кіно й наближатися до європейської. Раніше часто гроші виділяли, але їх ніхто не бачив. 34 проекти, що перемогли у вересні 2011 року, виходитимуть у прокат, братимуть участь у фестивалях. Може здивувати Мирослав Слабошпицький стрічкою про Чорнобиль. Цікавий проект "Параджанов" режисера Олени Фетісової. Кіра Муратова теж знімає новий фільм. Внутрішній ринок занадто малий, аби відбити навіть малобюджетне кіно. Це складно, простіше не знімати. У нас 46-мільйонна країна, а в ній 340 екранів. В Росії їх три тисячі на 143 данні на 1 липня 2011 року мільйона людей.
Середньостатистичний українець в кіно ходить трохи більше разу в рік, але не факт, що він вибере вітчизняний фільм. Режисер має бути вигадливий, бо його покажуть на тому ж екрані, що й "Гаррі Поттера". Кіно - це серйозна частина сучасної урбаністичної культури. Якщо його немає, то це те саме, що немає громадського транспорту.

Кіноринок під час Берлінського фестивалю

В Берліні показали українські повнометражні картини "Аня, "Волга", рок-н-ролл" Костянтина Коновалова, "Мільйон до неба" Ігоря Копилова, ще з десяток короткометражок.

Кіноринок - це частина міжнародного спілкування. Якщо подивитися на Європу, то кожен фільм не належить тільки Франції чи Німеччині. У картини інвестує велика кількість країн. Це нагадує одну кінородину. Якщо Україна не присутня на кіноринку, якщо нема стенду, то вона не є частиною цієї родини.

Кіноальманахи
 
Це найпростіший спосіб, який Ігор Савиченко, Володимир Тихий знайшли для усунення пробілів у нашій кіноосвіті. Це - закінчений продукт, який можна показувати в кіно. Він складається з 12 картин об'єднаних концепцією. Перед тим як братися за повнометражний фільм, режисеру треба зняти низку короткометражок, довести своє професійне вміння, поїздити на фестивалі, де його мають помітити. Автори короткометражок мають контактувати з аудиторією в кінотеатрі. Перегляд разом з публікою поглиблює знання, чим насправді є кіно.

Створення "Української кіноасоціації"

2011-го об’єднання тільки було зареєстровано. Це - громадська організація, до якої мають увійти основні кінокомпанії. Орган говоритиме від імені кіногалузі, допомагатиме вирішувати проблеми, захищатиме інтереси й буде незалежним від держави. Наприклад, виробників кіно звільнили від ПДВ, але при цьому кіновиробництво дешевшим не стає. Податок виникає при зверненні до інших підрядників, яких не звільнили від сплати ПДВ. Для того, щоб прибрати цю перешкоду й деякі інші, треба виконати величезну юридичну роботу. Поодинці цю проблему не вирішити, тому й створили асоціацію.

"ТойХтоПройшовКрізьВогонь": Український Одисей на шляху додому

Анна Купінська

Фото afisha.tochka.net

Даценкіада: з України до Канади
Давньогрецькими героями керував фатум. Тогочасні драматурги знали, що справжня драма людського життя у тому, що неможливо побороти долю. А тодішні глядачі знаходили втіху не у несподіваних сюжетних поворотах, а в монотонно точному здійсненні пророцтв. Нова стрічка Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" будується на подібних принципах.
У основі стрічки – реальна історія, яка з часом стала легендою. 1967 року українська делегація у Канаді привезла додому звістку, що у резервації канадських індіанців вождем є українець Іван Даценко – льотчик, герой радянського Союзу, якого всі давно вважали загиблим у бою. Про справжню долю Даценка відомо надто мало, а про те, яким він чином потрапив до Канади і досі існують суперечливі думки.
Іллєнко підхопив цю давню історію, але зробив із неї не байопік, і навіть не блокбастер (як охрестили фільм у нашій пресі), а правдиву легенду про вкраїнського Одисея та Ікара, чия сувора доля виявилася сильнішою за усі його сподівання, прагнення і почуття.
Міфологізуючи життя Даценка, який у фільмі зветься Іваном Додокою, сценаристи картини забрали із фільму усе, що могло би прив’язати героя до конкретного місця чи події. Додока став збірним образом українця, який у своєму житті пережив усе: Голодомор, війну, німецький полон, сталінський табір, а згодом й втечу до Канади.
На початку фільму ми бачимо маленького Івана, який разом із батьком переховує в своїй селянській хаті ікону, врятовану із розграбованої більшовиками церкви. Люди за вікном, які вимагають від Іванового батька здавати зерно, читаються як передвісники майбутнього голоду. У наступному кадрі Іван - вже льотчик-курсант, і в нього з’явилася кохана дівчина, санітарка Люба, з якою він збирається одружитися. Ідилічні прогулянки нічним гарнізонним містечком обриваються з початком війни.
Закохані намагаються листуватися, але їхні листи перехоплює енкаведист Степан, який також закоханий у Любу. І тільки несподівана зустріч на фронті дає Івану змогу поєднатися із дівчиною і навіть повести першу шлюбну ніч у старій батьківській хаті.
А далі все виходить з-під його контролю: бойові дії, полон, табори, втеча і марні спроби возз’єднатися із дружиною, яка народила від Івана сина. Втім, і Степан не відступається від своєї мрії оволодіти Любою.
Доля заносить Івана на Чукотку, де він краде у браконьєрів літак і потрапляє до Канади. Там він стає членом індіанського племені, згодом отримує нове ім’я "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", але не полишає спроб повернутися на батьківщину, де на нього чекає родина.
"ТойХтоПройшовКрізьВогонь" базується на типовій для пригодницького кіно любовній історії на тлі соціальних катаклізмів, проте фільм також може розповісти вдячному глядачу значно більше.
Іван Додока поєднує у собі селянський потяг до землі та любов до неба, чаклунський хист (герой ще й потомственний характерник!) та бойову майстерність льотчика. По суті, він втілює український народ, який попри усі свої таланти, не може бути щасливим на власній землі, политій потом і кров’ю.
Зрештою, усю глибину стрічки може побачити лише людина, яка спільно із режисером, фізично, на власній шкурі, відчуває життя українського народу, причетність до його минулого, зв'язок із предками.
І все ж підкреслена "міфологічність" трохи шкодить фільмові, адже умовність місця і дії розмивають сюжет і часом роблять його малопереконливим. І все ж, наголошу ще раз, не варто сприймати фільм Іллєнка, як історичну розвідку, це радше казка про нашого вкраїнського Івана, який аж ніяк не дурень, а жертва історії, долі та обставин.
Без пророка у вітчизні
Стрічка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" разюче подібна на іншу картину Михайла Іллєнка – "Фучжоу", і режисер свідомо, і старанно добивався цієї схожості. Із "Фучжоу" у його новий фільм перейшло живописне полотно "Очікуючи вантаж на рейді…", деякі музичні теми (музику до фільму також писав Володимир Гронський), і вже доросла Іванка Іллєнко, яка знову втілила дівчину, що та ніяк не може добитися серця свого коханого.
І "Фучжоу", і "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" поєднує спільна тема поневіряння українця, який змушений шукати щастя на чужині. Взагалі, Михайло Іллєнко дуже чутливий до теми подорожей, він і сам знаний мандрівник. По-суті, він розповідає одну й ту ж історію про людину, яка змушена шукати щастя деінде, але заморські блага все одно не можуть замінити їй втраченого раю на батьківській ниві.
І Михайлові Іллєнкові є з чого черпати натхнення для своїх сумних історій: він та його покійний старший брат Юрій Іллєнко є правдивою гордістю українського кіно, але Батьківщина навіть за незалежності ставилася до їхньої творчості не дуже привітно.
"ТойХтоПройшовКрізьВогонь" народжувався довго і в муках. Цей фільм знімали п’ять років, а на два роки проект був заморожений через кризу. Картину фінансувала держава, виділивши 16 мільйонів гривень, та навряд чи фільм, випущений дванадцятьма фільмокопіями, зможе відбити затрачені на неї гроші. Тепер режисер шукає кошти на свій новий проект "Толока", який поки що не отримав державної підтримки.
Схоже, що самі продюсери та прокатники фільму Іллєнка не до кінця розуміють, як подавати його глядачеві. В рекламних матеріалах до стрічки чомусь пишуть, що це "український блокбастер" та "український Рембо" і це виглядає дивним, бо фільм має мало спільного і з першим, і з другим.
Творчість Іллєнка закорінена у поетичному кіно, має відповідну кіноестетику, яка, може, і виглядає зараз дещо архаїчно, проте порівнювати її із поточною голлівудською продукцією, щонайменше, безглуздо.
Зрештою, "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", попри певні недоліки, приємно і цікаво дивитися. Цей фільм виглядає переконливішим за російські історичні "блокбастери", того ж "Адмірала" чи "Тараса Бульбу". Варто відзначити і гарно поставлені бойові сцени та переконливу гру акторів - Дмитра Лінартовича, Ольги Гришиної, Віктора Андрієнка та Іванки Іллєнко.
Фільм Михайла Іллєнка має чудовий потенціал. Зазвичай українські фільми розраховані або на специфічну кіноманську аудиторію, або ж є низькоякісним телевізійним продуктом для Росії та країн СНД. "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" поєднує у собі цікавий та динамічний сюжет, у якому є місце і любовній історії, і пригодам, і суворій історичній драмі.
На початку та у середині двотисячних чимало режисерів намагалися знімати українське жанрове кіно. Та поки що саме Михайлові Іллєнкову вдалося створити фільм, який і собі хочеться подивитися, і чужим не соромно показати. Буде дуже сумно, якщо фільм пройде непоміченим.

Джерело: Українська правда

Фільм про українця, який став індіанцем, виходить у прокат

Джерело: Історична правда

Фільм "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" з'явиться в кінотеатрах країни з 19 січня. Стрічка розповідає про долю радянського аса з Полтавщини, який під час Другої Світової втрапив у Канаду, ставши вождем індіанського племені.

Про це повідомляє "Телекритика" з посиланням на прес-службу продюсерського центру "Інсайтмедіа".

Фільм режисера Михайла Іллєнка розповідає про долю радянського військового пілота з Полтавщини, який став вождем індіанського племені в Канаді. Автори стверджують, що стрічка заснована на реальних подіях, що сталися в житті Івана Даценка.

Більша частина зйомок відбувалася в Україні впродовж 2008-2010 років. Один кадр було знято в горах неподалік Буенос-Айреса, на кордоні Аргентини та Чилі, куди Михайло Іллєнко потрапив разом із командою яхти "Купава", з якою приплив з України.

Також знімали в Києві, Київській області, зокрема студентському містечку під Ржищевим та Кам'янці-Подільському та його околицях. Використовували руїни старих будівель, макет

Нагадаємо, виробництво фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" було завершено завдяки фінансуванню Державною службою кінематографії Міністерства культури.

"ТойХтоПройшовКрізьВогонь" отримав гран-прі ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю.

17 січня відбудеться прес-показ стрічки в кінотеатрі "Оскар".

Йоко та самураї

Хех, виявляється екранізували Леся Подерев`янського! Щойно подивився першу серію фільму за його п`єсою "Йоко та самураї". (режисер Ігор Гарін) Вийшло доволі весело, іронічно, трешово, блін. Повеселила екранізація. Та шо там довго розказувать, дивіться самі:

Всі твори Леся є тут

Дякую vitalis`у за наводку :)