мітки

кіно режисери Олег Сенцов короткометражні фільми Україна короткий метр Андрей Тарковский українці video Канни Марина Врода про кіно foto Росія авторське кіно анонс трейлери українське українське кіно інтерв`ю відео рейтинги фестивалі фото Кінотавр Михайло Іллєнко Оскар актори анонси душевне кіно картинки кіногерої кінофестивалі новини фільми 2011 року 2012 Quentin Jerome Tarantino Youtube Ігор Стрембіцький Інтернет Андрей Звягинцев Антон тут рядом Вислови про кіно Олесь Санін аналітика весело видатні українці гумор кінорежисери нагороди огляд особистості отакеє-от прикол радянське кіно той що пройшов крізь вогонь фільм року "Agora" фільми 2009-го року "Агора" "Байдужість" "Мудаки" "Плем`я" "Турист. TheTourist" 19 січня 2011 рік 2015 2020 29 вересня Albert Lamorisse Alejandro Amenabar Benicio del Toro Chris Milk David Cronenberg Florian Henckel von Donnersmarck Forrest Gump Jim Carrey Jim Carrey. video Karl Frederik Lukas Moodysson Kathryn Bigelow Lars Von Trier Martin McDonagh Minaev Live Scarlett Johnansson Selma The Doors The Hurt Locker Tillsammans Universal Studio's Woody Allen whiteonwhite:algorithmicnoir «Крос» Іван Миколайчук Іван Сила Ігор Гарін Ірак Алексей Герман Біенале Валерия Гай Германика Володар Бурі Голівуд Гордонкіхот Гражданская оборона Девід Кроненберг Ева Суссман Егор Летов Жасминова революція Йоко та самураї Квентін Тарантіно Кетрін Біґелоу Лесь Подерев`янський Литвинова Любов Аркус Мирослав Слабошпицький Москва Назви своє ім'я Нікіта Міхалков Німеччина Одеса Олег Флянгольц Охлобыстин Петро Вескляров Познер Процес Севастопіль Сергій Зеркало Стівен Спілберг Твоє кіно ТойХтоПройшовКрізьВогонь Туніс Угорщина Франція Швеція алкоголь америкоси арт-хауз банально і гарно війна галерея голокост гран-прі гівно дебют дизайн документалістика дослідження думки з приводу дід Панас експеременти екшн есеї зйомки квитки в кіно книжки кіно про кіно кінотеатри ліві німе кіно німецьке кіно особистосі отримали по заслугам перемога першотравень податки подивився і раджу постери привітання прокат підсумки ресурси робочі російськомовний дубляж сайти світ кіно стрельнуло в голову стрічки успіх французьке кіно фільми 2000-го року фільми 2008 року фільми 2010 року хіппі шахи юбілей євреї ігнор інфографіка

четвер, 27 грудня 2012 р.

Дві життєві драми про свободу, яку важко здобути, проте легко втратити

Автор: Анна Купінська Джерело: Українська правда. Життя

Від 13 грудня на українських екранах демонструються: кримінальна драма "Найп’янкіший округ у світі" Джона Гіллкоута, психологічна драма "Експеримент "Покора" Крейга Зобеля, драма "Саме час" Ола Паркера, комедія "Історія оптиміста. Мій хлопець псих!" Девіда О. Рассела, романтична комедія "10 років потому" Джеймі Ліндена та кримінальний бойовик "Бригада: Спадкоємець" Дєніса Алєксєєва.


Найп'янкіший округ у світі /Lawless

Режисер: Джон ГіллкоутУ ролях: Том Гарді, Шайя ЛаБеф, Джессіка Честейн, Міа Васіковська, Ґай Пірс, Ґері ОлдменКраїна: СШАЖанр: кримінальна драма

У стрічці "Найп’янкіший округ у світі" йдеться про часи американської Великої депресії та сухого закону, а також про тодішніх вуличних героїв – ґанґстерів та бутлеґґерів. Дія фільму розгортається у окрузі Франклін штату Вірджинія, де виготовлення, продаж та споживання самопального віскі було основним зайняттям тамтешніх громадян.

 
Найуспішнішими у цьому народному промислі виявилися три брати Бондюранти – старший Герберт (Джейсон Кларк), середній Форрест (Том Гарді) та молодший Джек (Шайя ЛаБеф). Спочатку справа братів процвітала під прикриттям місцевої поліції, проте незабаром в окрузі з’явився новий помічник прокурора Рейкс, для якого боротьба із бутлеґґерами є особистою справою, відтак між ними розпочалася справжні війна.

Ця історія базується на реальних подіях, описаних у біографічній книжці онука Джека Бондюранта – Метта. Вдячний нащадок оспівав протизаконну діяльність дідів із робін-гудівським розмахом, і попри усі свої криваві справи, вони постають перед аудиторією благородними бандитами із чистими серцями.

 
Наймолодший Бондюрант є оповідачем та головним героєм цієї стрічки. Ще з дитинства він поступався братам у силі та витривалості і через це мусив задовольнятися другорядними ролями у бутлеґґерській справі – вантажити віскі, стояти "на шухері" та мести підлогу в родинному кафе. Зіткнення із помічником прокурора стає для нього екзаменом на мужність – і якщо колись він не зміг застрелити свиню, то тепер повинен по-чоловічому розібратися із лихим законником.

Авторство картини належить творчому дуету режисера Джона Гіллкоута й музиканта Ніка Кейва, який написав сценарій "Найп’янкішого округу в світі". Ці два австралійця вже зверталися до міфологізованої минувшини своєї батьківщини у вестерні "Пропозиція", де також йшлося і про бандитів, і про братерство. І хоча дія "Найп’янкішого округу в світі" відбувається 1931 року, а герої фільму їздять на машинах, користуються фотоапаратами та носять сучасний одяг, картина видає захоплення авторів естетикою старих вестернів.

 
Персонажі стрічки у відповідальні моменти завжди знаходять і ефектну позу, і переконливі слова, аби красиво розібратися зі своїми ворогами. Вони не розмовляють, а виголошують промови, не влаштовують різанину, а встановлюють справедливість, не женуть самогон, а відстоюють своє право на свободу. Протистоїть простим селюкам Бондюрантам витончений денді-садист Рейкс, який приїхав у їхнє селище зі своїм фраком, штиблетами та бріоліном, тож маємо у фільмі ще й споконвічне протистояння морально здорового села та зіпсованого міста.
Вдалий підбір акторів робить цю цікаву, але доволі мляву історію, значно яскравішою. Усі головні герої фільму – індивідуалісти, і запрошені на їхні ролі зірки уповні змогли проявити свій драматичний талант. Помічника прокурора Рейкса успішно втілив Ґай Пірс, зобразивши іще одного еталонного екранного мерзотника із зализаним назад волоссям та незмінним виразом огиди на обличчі. Спілбергівський протеже Шайя ЛаБеф показав, що вже виріс із підліткового кіно і може грати серйозних та суперечливих персонажів, таких як легкодухий і водночас щиросердний Джейк.

 
У епізодичній ролі очільника ґанґстерів з’явився навіть Ґері Олдмен, подарувавши надію на свій ефектний вихід у фіналі, проте ця рушниця, на жаль, так і не вистрілила. Та найхаризматичнішою постаттю в картині є похмурий здоровань Форрест у виконанні Тома Гарді. Навіть після низки несимпатичних вчинків він викликає найбільше співчуття, можливо, через свою надлюдську здатність виживати після будь-яких поранень та катастроф.

Зрештою, в цьому фільмі красива картинка та ефектні акторські виходи відчутно превалюють над сюжетом та ідеєю. Проте "Найп’янкіший округ у світі" залишається непоганою хлопчачою історією про братерські стосунки, нелегке бандитське життя та скупе на емоції чоловіче кохання.
Оцінка фільму 4 з 5

Експеримент "Покора"/Compliance

Режисер: Крейґ ЗобельУ ролях: Енн Давд, Дріма Вокер, Пат ГіліКраїна: СШАЖанр: психологічна драма

Стрічка "Експеримент "Покора" жорстко та відверто демонструє глядачам невтішну сторону людської натури – здатність сліпо довіряти навіть примарним авторитетам, перекладаючи на них відповідальність за свої неприглядні вчинки.
 
Слово "експеримент", винесене в українську назву картини, натякає також і на відомий психологічний експеримент Стенлі Мілґрема, проведеного у 1960- роках, коли піддослідного змушували "бити струмом" невідому йому людину за склом. І хоча "жертва" кричала і благала припинити експеримент, більшість піддослідних продовжувала катування, оскільки ці дії були санкціоновані та підтримані "лікарем" - організатором екзекуції.

Особливість стрічки у тому, що вона базується на цілком реальних подіях, до болю схожих на експеримент Мілґрема. 2004 року телефонний жартівник подзвонив у провінційну американську забігайлівку та переконав менеджерку в тому, що він поліцейський, зайнятий розслідуванням крадіжки у її закладі. Удаваний законник заявив, що злочин вчинила одна зі працівниць ресторану і наказав менеджерці зачинити її у комірчині та влаштувати обшук. І хоча звинувачувана дівчина все заперечувала, її начальниця робила усе, що вимагав від неї незнайомець.

 
Власне, на цьому сюжеті й тримається картина "Експеримент "Покора", щоправда, режисер та сценарист Крейґ Зобель намагається трохи прояснити глядачеві можливу мотивацію героїв. Менеджерку Сандру (Енн Давд) він зобразив жінкою "бальзаківського віку", яка все плекає надію колись вийти заміж. Симпатична дев’ятнадцятирічна Бекі (Дріма Вокер) дратує її не лише своєю відвертою сексуальністю, але й юнацькою легковажністю, тож саме цю дівчину Сандра одразу ж признає за злодюжку після дзвінка "поліцейського". Автор фільму виводить на екрані й постать невідомого жартівника – такого собі поважного голови родини і люблячого дідуся для маленької онуки.

Прикметно, що жартівник на початку розмови не називає імені підозрюваної, дозволяючи начальниці "здогадатися" про все самій. Зобель змальовує у своїй картині звичайнісіньких людей, засліплених приємною довірою невидимого авторитета. Їхня впевненість у його словах виявляється настільки сильною, що ідея перевірити слова "поліціанта" з’являється у героїв картини лише через кілька годин знущань. Абсурдність усього, що відбувається на екрані очевидна, і тим травматичніше сприймається стрічка та приниження безневинної жертви.

 
Звісно, цей фільм важко назвати шедевром, але він належить до штибу тих правильних та повчальних картин, які після перегляду неодмінно примушують задуматися. "Експеримент "Покора" черговий раз нагадує глядачеві глядача про "банальність зла" і примарність моральних меж пересічної людини. Принаймні, після перевірки експерименту Мілґрема було встановлено, що піддослідні не були садистами чи психічно хворими, а просто сумлінно виконували вказівки згори.

Оцінка фільму 4 з 5

Історія оптиміста. Мій хлопець - псих!/Silver Linings Playbook
Режисер: Девід О. Рассел
У ролях: Дженніфер Лоуренс, Бредлі Купер, Роберт ДеНіро, Джекі Вівер
Країна: США
Жанр: комедія

 
Хворий на біполярний розлад Пет, виписується із психлікарні і повертається до батьківського дому. По приїзді Пет дізнається, що дружина покинула його, а справи батьків йдуть дуже кепсько. Хлопець відчайдушно намагається повернутися до нормального життя, аж тут зустрічається із Тіффані – дівчиною, в якою теж чимало проблем із психікою.

Саме час/Now Is Good

Режисер: Ол Паркер
У ролях: Дакота Феннінґ, Джеремі Ірвін, Кайя Скоделаріо, Олівія Вільямс
Країна: Велика Британія
Жанр: драма
 
Сімнадцятирічній Тессі діагностують невиліковну хворобу. І поки її сім’я намагається подолати шок, дівчина складає список речей, які необхідно зробити до смерті. Туди входять також перший секс та наркотики, проте єдине, чого Тесса не передбачила – це перше кохання.

10 років потому/10 Years

Режисер: Джеймі Лінден
У ролях: Чаннінґ Татум, Розаріо Довсон, Дженна Деван
Країна: США
Жанр: романтична комедія

 
Красунчик Джейк приїжджає на десятиріччя свого випускного зі школи. Разом із ним кохана дівчина, проте зустріч із давньою шкільною симпатією пробуджує вже давно забуті почуття…

Бригада: Спадкоємець/Бригада: Наследник

Режисер: Дєніс Алєксєєв
У ролях: Катєріна Ґусєва, Іван Макарєвіч, Валєрій Золотухін, Юрій Чурсін
Країна: Росія
Жанр: кримінальний бойовик
 
Ідейне продовження знаменитого серіалу "Бригада". У ній йдеться про вже дорослого сина Саші Бєлого – Івана, який виріс далеко за межами Росії. Якось він дізнається про гроші, залишені батьком на історичній батьківщині, тому вирушає забирати "своє". На нього чекає зустріч зі старими ворогами свого батька.

Усі фото www.kinopoisk.ru

середу, 26 грудня 2012 р.

In vino veritas








Автор: Максим Карповець Джерело: Cineticle

У многих современных авторов алкоголь не только фигурирует как способ снятия стресса, а вообще превращается в полноценного героя. Вспомните лучший роман Тибора Фишера «Коллекционная вещь», в котором антикварная ваза путешествует сквозь века и, словно диктофон, записывает всевозможные истории. Если бы алкоголь мог говорить, он бы тоже много чего рассказал о человеке. Интуитивно чувствуя и эмпирически зная, многие режиссеры не стесняются из фильма в фильм раскрывать души своих героев с помощью воздействия алкогольных паров.

В последней своей картине «День, когда он пришел» Хон Сансу традиционно сталкивает разные характеры в публичном пространстве, где наливают спиртное. Пьют везде и в любое время суток: утром за завтраком, при случайной встрече днем и, несомненно, вечером среди знакомых и друзей. Звучат откровенные истории, неудобные вопросы и престранные размышления. Все это проигрывается круг за кругом, как старая пластинка в граммофоне. Если сделать ретроспективу фильмов Хон Сансу, то можно с легкостью увидеть как алкоголь, словно верный пес, преследует героев от одного бара к другому. Режиссер искренне верит, что без спиртного не разберешься в страданиях людей. Другое дело, что иногда лишняя доза еще более усугубляет все беды мира.

Для корейского режиссера главным жизненным кредо может быть перефразированное изречение Декарта: пью – значит, существую. В «Ха-ха-ха» после каждого глотка спиртного история набирает все бóльших оборотов («недавно мы оба побывали в городе Тхонъён и за выпивкой поделились своими впечатлениями»), а самые важные события тонко подводятся алкогольной чертой. Спиртное как архаический метод вдохновения и творческой реабилитации присутствует и в картине «Женщине на пляже». Здесь традиционно стол завален пустыми бутылками, а герои подпирают головы то ли от выпитого, то ли от пережитого. Хотя в случае с Хон Сан су эти два варианта всегда работают в унисон. Похожую ситуацию с творческим алкоголем многие видели в картине Александра Пэйна «На обочине», в которой также присутствует неудачник, ищущий вдохновения на винодельнях Калифорнии. Неудивительно, что будет выпита не одна бутылка вина, пока что-то изменится в жизни главного героя.


Кальвадос в фильме «Гавр»

Без кальвадоса не может обойтись еще один персонаж – Марсель Маркс из «Гавра» Аки Каурисмяки. Не секрет, что финский классик тоже любит иногда выпить. Когда Каурисмяки предложили побеседовать за чашкой кофе, он воскликнул: «Кофе? Этого мало, чтобы говорить про кино!..». Кофе недостаточно и для съемок, поэтому он нередко предлагает актерам пропустить «по одной». В процессе работы над «Гавром» Каурисмяки даже придумал правило для актеров: после каждых ста кадров все могли выпить бокал яблочного бренди. Практически все его фильмы – это галерея опьянений и похмелья, в которой вырисовывается образ/герой Каурисмяки, беззащитный перед миром и в то же время готовый на все во имя любви, дружбы и справедливости. Чего только не сделаешь после принятой дозы на страдающую душу (принимают на грудь???)!

Алкогольная традиция не только скрепляет в невидимый дружеский союз Аки Каурисмяки и Хон Сансу – к ним также присоединяется известный любитель красного Отар Иоселиани. Американский кинокритик Майкл Сицински справедливо видит наиболее явную связь между Каурисмяки и Иоселиани именно в алкогольных ритуалах. По этому поводу Сицински пишет: «Оба этих режиссера явно разделяют взгляд на алкоголь как на "великого уравнителя" и твердую убежденность в том, что любой конфликт может быть, в конце концов, улажен в ходе хорошей попойки» [1]. Действительно, Иоселиани на эту тему есть что сказать, ведь его герои давно уже привыкли к хорошему выдержанному вину.

Вино в «Истине в вине»

Как истинный грузин, Отар Иоселиани предпочитает вино, поэтому так и называет наиболее интересный фильм позднего периода своего творчества – «Истина в вине» (хотя в оригинале «Adieu, plancher des vaches!»). Но в фильме не только пьют вино. Например, юный Пьер, стыдясь своего буржуазного генотипа, устраивается мойщиком посуды в кафе, чтобы хоть как-то самоутвердиться в этой жизни. После работы он всегда пьет кальвадос и влюбленным взглядом сопровождает каждое движение официантки, на которой мечтает жениться в один прекрасный день.

Кальвадос – достаточно экзистенциальный напиток, об этом нам рассказал еще Ремарк в «Триумфальной арке». Следуя логике экзистенциализма и кальвадоса, Пьеру так и не суждено обручиться с дамой своей мечты. В фильме также присутствует альтер-его самого Иоселиани. Это ни кто другой, как отец аристократической семьи, который тоже устал от своего бремени, поэтому берет ружье, бутылку вина из подвала и идет стрелять в лес по бумерангам. Как видим, в этот раз алкоголь служит средством побега из скуки богатой жизни. Финальным аккордом становиться побег престарелого буржуа со своим новым приятелем бродягой, который и открывает истину во всей ее экстремальной красоте. Здесь алкоголь фигуриурет как гарантия спокойствия, некоего душевного равновесия в невротичной атмосфере дома. Однажды Отар Иоселиани отметил про важность хорошего собеседника: «Я и мои друзья сидим себе спокойно за столом, пьем. Сказать нам особенно нечего друг другу, потому что нам давным-давно все друг про друга известно, и все мы очень немногословные. Но если появляется мерзавец за столом – тогда молчим упорно, вообще слова не произнесем. Думаю, бить морду не имеет смысла». Но, добавим, когда появляется прекрасный человек, пусть даже бродяга, с ним нестрашно сбежать из дома.


Генри Чинаски пьет то ли виски, то ли пиво в фильме «Фактотум»

В относительно недавнем, очень неровном «Фактотуме» появилась каноническая фигура алкогольной субкультуры: Чарльз Буковски, который модифицировался в образ Генри Чинаски. Первая вариация на тему Буковски и алкоголя появилась еще в эпатажной «Истории обыкновенного безумия» (1981) Марко Феррери, а потом в «Пьяни» (1987) Барбета Шрёдера, где Микки Рурк блестяще сыграл главного героя. Кстати, Буковски, который выступил и автором сценария, эпизодично появляется в «Пьяни» – его можно увидеть за стойкой бара, где тот спокойно пьет пиво. Конечно, всем известный тунеядец очень далек от вышеуказанных меланхоличных и добродушных персонажей. Главная разница в том, что Буковски использует алкоголь как разрушительную силу, создавая барьеры между людьми и, в конце концов, уничтожая самого себя. Но за этим дионисийским бездельем тоже спрятана одна важная вещь: разрушая себя спиртным (или другим способом), мы также создаем что-то новое. Мысль не новая: еще древние греки полагали, что хаос существует не только как абсолютное ничто, а как потенциальный порядок (космос). В потоке этой потенциальности и пребывает Генри Чинаски/Чарльз Буковски, импульсом которой выступает именно спиртное.

Виски в «Потерянном уик-энде»

К слову, еще один важный символ в booze cinema, Джеффри Лебовски, не сложился бы без пьяных рассказов Буковски. Да и сам Лебовски как будто списан из фигуры писателя. Наивно сомневаться в том, что братья Коэны не читали прозу Чарльза Буковски. Впрочем, интепретация Коэнов совсем другая, чем у Марко Феррери, Барбета Шрёдера и автора беспощадной арабески на тему падшей «алкогольной личности» «Потерянный уик-энд» (1945) Билли Уайлдера – практически первого режиссера, который заговорил о проблеме алкоголизма в американском обществе. Все эти трактовки касаются больше трагической стороны алкоголя, когда, начиная с девяностых и по сегодняшний день, многих авторов интересует трагикомическое, даже ироническое вúдение этой темы. Джеффри «Дюдя» Лебовски, несмотря на очевидную критику его жизни, скорее вызывает симпатию, а не сочувствие. Нам не хочется ему помочь, а наоборот – присоединиться и поиграть в боулинг, хотя герой Джеффа Бриджеса ни разу в него и не играет. Ну и выпить его фирменного коктейля.

Вся наша жизнь проходит за бесконечными, но такими приятными встречами, где алкоголь в разных дозах и вариациях сближает людей в общее коммуникативном пространстве. В сборнике «Вино и философия» Гарольд Таррент, описывая античную традицию винопития, отмечает: «Греки видели, что вино, как и многое другое вокруг, включает в себе доброе и плохое в зависимости от того, как и когда его употреблять» [2]. Понятно, что речь идет о знании меры. Об этом также отмечают современные режиссеры, романтически веря, что без бокала красного вина или яблочного кальвадоса никогда не прийти к взаимопониманию. Нам остается только им поверить и выпить за их здоровье.

[1] Майкл Сицински. Порт забытых грез: «Гавр» Аки Каурисмяки. Текст здесь: http://aki-kaurismaki.ru/press3/lehavre_cinemascope.htm
[2] Harold Tarrant. Wine in Ancient Greece: Some Platonist Ponderings // Wine and Philosophy: A Symposium on Thinking and Drinking (Philosophy for Everyone). [Ed. F. Allhoff] – London: Wiley-Blackwell, 2007. – P. 15–30.