"Оскари" як війна кіножанрів - інфографіка

Джерело: ВВС Україна

84-та церемонія присудження нагород Американської кіноакадемії відбудеться в Лос-Анджелесі 26 лютого. Найпрестижнішим вважають "Оскар" у категорії найкращий фільм. Але чи можна стверджувати, що певні кіножанри здобувають "Оскари" частіше, ніж інші? В цій таблиці проаналізовано жанрові відмінності переможців від 1927-1928 рр.

Які фільми подобаються "Оскару"

В різні часи любителі кіно віддавали перевагу різним жанрам. Дізнайтеся більше з цієї кольорової графіки

Як мінялися смаки Голлівуду за минулі десятиліття. Натисність на кольоровий квадрат біля назви жанру, щоб дізнатися більше

Про дані: Ця схема показує процентне співвідношення номінантів на "Оскара" в категорії кращого кінофільму за жанрами в різні десятиліття. Всі фільми зараховано до найпоширеніших жанрів, які використовуєКлацнути American Film Institute (AFI), Клацнути Internet Movie Database (IMDb) i Клацнути Rotten Tomatoes.
Для зручності, якщо фільм підпадає відразу під кілька жанрових категорій, його зараховують до найбільш визначальної. Ця класифікація має показати динаміку популярності фільмів і зміни кінематографічних смаків.

Трилер

Фільми цього жанру були найпопулярнішими у 70-х. То було десятиліття, яке відзначилося сюжетами про всілякі змови, наприклад "Вся президентська рать" (1976).
Тоді ж був знятий перший фільм із циклу "Щелепи" (1975 і психологічний трилер "Таксист" (1976), які були номіновані на "Оскар".
Але попри понад 15 номінацій, трилери отримали "Оскара" в категорії кращого фільму лише двічі і пізніше - "Мовчання ягнят" (1991) і "Старим тут не місце"(2007).

Фільм жахів

Єдиний фільм жахів, номінований на "Оскар" - "Екзорцист" (1973). Стрічка, що розповідає про спроби матері повернути одержиму дияволом доньку, був того року номінований на приз у 10 категоріях, але переміг лише у двох, і не здобув жаданої статуетки за кращий кінофільм.
Однак дехто зараховує до жанру фільму жахів "Мовчання ягнят" (1991), і якщо з цим погодитися, то цей фільм таки переміг у номінації кращої стрічки.

Фільми про війну

Пік інтересу до цих фільмів припав на 40-ві роки, відразу після Другої світової війни. Ці фільми часто потрапляють і до інших жанрових категорій. Однак першим переміг фільм "На Західному фронті без змін" (1929-30). Інші переможці з цього жанру - "Міст через річку Квай"(1957), а вже недавно "Володар Бурі"(2009).

Наукова фантастика і фентезі

Науково-фантастичні фільми довго не перемагали в номінації кращого кінофільму. Цей жанр дочекався нового століття, перш ніж здобув "Оскара".
Це був третій фільм з циклу "Володар перстенів: Повернення короля" (2003).

Історичні фільми

Найбільше номінацій у жанрі історичних епопей припало на 1950-ті і 1960-ті.
Quo Vadis (1951), "Юлій Цезар" (1953), "Десять заповідей" (1956) і "Клеопатра" (1963) отримали номінації, але першого "Оскара" здобув "Бен-Гур"(1960), який переміг в 11 із 12 номінацій.
Фільми цього жанру відзначені чотирма "Оскарами".

Біографічні

Фільми, сюжети яких побудовані на біографіях видатних постатей, мають непогану статистику нагород.
Найбільше успіхів цього жанру припало на 1980-ті і 2000-ні. Серед нагороджених "Оскарами" - Деніел Дей-Люїс за змалювання художника-каліки у фільмі "Моя ліва нога" (1989), Бен Кінгслі - за головну роль у фільмі "Ганді" (1982) і Джулія Робертс у фільмі "Ерін Бронковіч"(2000).
Загалом до 2009 року в цьому жанрі сім фільмів відзначено "Оскарами". "Король говорить"(2010) започаткував для цієї категорії нове десятиліття. Клацнути Повернутися

Любовні

Пік популярності цього жанру припав на 30-ті, 40-ві і 50-ті.
Роки успіху романтичних фільмів припали на складні часи в американській історії, період економічної депресії і Другої світової війни. Найромантичнішим фільмом про кохання досі вважають "Касабланку" (1943).

Бойовики

В жанрі пригодницьких фільмів або бойовиків мало переможців "Оскара" в категорії кращий фільм.
Більшість номінацій припало на 1930-ті, добу зухвалих героїв, коли першим фільмом-переможцем 1935 року став "Заколот на "Баунті". Вже згодом перемагали також "Рокі"(1976), "Титанік"(1997) і "Гладіатор"(2000).

Сімейні

Сімейні фільми - рекомендовані для дітей - не мали особливого успіху серед членів Американської кіноакадемії. Серед перших номінантів був фільм "Скіппі"(1930-31). Вже ближче до нашого часу номіновані на "Оскара" фільми "Красуня і чудовисько" (1991), "Крихітка" (1995) і "Вперед і вгору"(2009).
Але деякі з нагороджених "Оскарами" фільмів інших жанрів - "Чарівник країни Оз"(1939), "Звук музики"(1965) і "Мері Поппінс" (1964) - цілком можуть бути зараховані до цієї категорії, тоді успіхи сімейного фільму на "Оскарах" видаватимуться кращими.

Комедія

Багато хто вважає, що кінокомедії на церемонії "Оскарів" загалом недооцінюють. Пік номінацій фільмів цього жанру припав на 30-ті.
З понад 60 номінованих на Оскара лише дев'ять фільмів вибороли почесний головний приз. Комедія "Доктор Стрейнджлав"(1964) не була нагороджена.
Останній фільм цього жанру, нагороджений "Оскаром", - "Закоханий Шекспір"(1999) - романтична комедія. Клацнути Повернутися

Вестерн

Багато хто вважає, що вестерни не отримують при присудженні "Оскарів" заслуженого визнання.
Якщо найбільші касові збори фільмів цього жанру припали на 30-ті, 40-ві і 50-ті, два фільми цього жанру перемогли не так давно. "Той, що танцює з вовками"(1990) і фільм Клінта Іствуда "Непрощений"(1992).

Мюзикл

Мюзикли пережили добу розквіту в 1930-х, 40-х і 50-х. Із понад 40 номінацій на кращий фільм мюзикли перемогли в 10 випадках.
Найвідоміші - "Вестсайдська історія"(1961) і "Звуки музики"(1965).

Драма

Драматичний жанр добре сприймали на церемоніях присудження "Оскарів", хоча це і найширша з кінокатегорій.
Серед фільмів цього жанру аж 20 отримували головний приз.
Серед відомих переможців - "Пролітаючи над гніздом зозулі"(1975), "Крамер проти Крамера"(1979) і "Крихітка на мільйон доларів" (2004).

Детектив

Детективи і фільми про гангстерів беруть початок ще в часи німого кіно, але найбільше номінацій на головний приз Американської кіноакадемії припало на 70-ті і 90-ті.
"Хрещений батько" (1972) і "Хрещений батько ІІ" (1974) були нагороджені "Оскарами", а загалом фільми цього жанру нагороджені статуетками шість разів.

10 ностальгійних фільмів про кіно

Анна Купінська, Українська правда
 

Фото з imdb.com

Цього року за оскарівські статуетки змагатимуться два фільми, які прямо звертаються до історії кіно – це "Артист" Мішеля Газанавічуса та "Хранитель часу" Мартіна Скорсезе. Обидві стрічки мають найбільше номінацій - у "Артиста" їх десять, а у "Хранителя часу" - одинадцять.

Кінематографу вже понад сто років, і його минуле не раз ставало сюжетом кінокартин. Чимало кінематографістів намагалися висловити у своїх стрічках любов до професії та віддати шану людям, які творили саму історію кіно. Такі фільми сповнені ностальгії, адже кожен шанувальник цього мистецтва із теплотою згадує свої перші відвідини кінотеатру, а також екранних кумирів із свого дитинства.

Вашій увазі підбірка найцікавіших картин, присвячених кінематографу.

Сансет бульвар (реж. Біллі Вайльдер, США, 1950)

У ролях: Вільям Голден, Ґлорія Свенсон, Еріх фон Штроґейм

"Сансет бульвар" - це класика голлівудського кіно і, мабуть, найвизначніший фільм Біллі Вайльдера. У цій картині він показує світ забутих зірок німого кіно, які живуть спогадами про минулу славу.

Головний герой фільму – молодий сценарист Джо Ґілліс, який безуспішно намагається зробити кар’єру у Голлівуді – випадково потрапляє на віллу колишньої зірки німого кіно Норми Десмонд.
Акторка пропонує йому солідний гонорар за роботу над сценарієм до фільму, в якому мріє зіграти головну роль. Норма все ще тішить себе ілюзіями про повернення на знімальний майданчик, проте насправді її мало хто пам’ятає. Листи шанувальників їй надсилає дворецький Макс, який свого часу був знаменитим режисером німого кіно та першим чоловіком Норми.

Джо розуміє, що примхлива зірка намагається повністю заволодіти і його життям. Він наважується на втечу, але злопам’ятна Норма знаходить спосіб поквитатися із ним.

"Сансет бульвар" здобув славу завдяки блискучій режисурі Біллі Вайльдера та неперевершеному акторському складу, проте головна цінність картини у її історичній достовірності. У картині знялися справжні зірки німого кіно: Ґлорія Свенсон та Бастер Кітон, а також знані режисери Сесіль де Міль та Еріх фон Штроґейм. Це правдивий відбиток старого Голлівуду, який ще встиг з’явитися у фільмі в останніх променях своєї слави.

Співаючи під дощем (реж. Стенлі Доннен, Джин Келлі, США, 1952)

У ролях: Джин Келлі, Дональд О’Коннор, Деббі Рейнольдз, Сід Чарріс, Джин Гейґен

Голлівудський мюзикл, в якому поєдналася історія кохання та оповідь про початок звукової ери в кіно. У фільмі йдеться про кінозірок німого кіно Дона Локвуда та Ліну Ламон, які постійно грають романтичних закоханих – як на екрані, так і у житті. Насправді ж вони ненавидять один одного, адже бездарна, але красива Ліна весь час паразитує на своєму талановитому партнері.
Успіх першого звукового фільму "Співак джазу" (1927) змушує їхню кіностудію терміново озвучити свій новий проект, і тут з’ясовується, що писклявий голос Ліни мало придатний для звукового кіно.

Її дублеркою стає статистка Кеті Селден, яка не лише правильно говорить, але й чудово співає. Також Кеті пропонує Дону зробити із майбутнього фільму мюзикл. Між нею та Локвудом спалахує кохання, і мстива Ліна робить усе, щоби розлучити закоханих.

Стрічка "Співаючи під дощем" - це правдива кінокласика, яка потрапила у список 100 найкращих американських фільмів за 100 років за версією Американського інституту кіно. Цей фільм здобув свою славу завдяки комічному сюжету, майстерно виконаним танцювальним номерам та чудовим пісням, найзнаменитішою з яких є, звісно, "Співаючи під дощем" у виконанні Джина Келлі.

Що сталося із Бебі Джейн? (реж. Роберт Олдріч, США, 1962)

У ролях: Бетт Девіс, Джоан Кроуфорд

Знаменитий фільм Роберта Олдріча, який і досі є одним із найбільш впливових трилерів у історії кіно. У фільмі йдеться про двох сестер – колишніх кіноакторок. До білявки Джейн слава прийшла ще у дитинстві, коли вона була гарненькою дівчинкою із кучериками та пухлими щічками. Та у дорослому віці вона втратила популярність через власну пиху та дурнуваті витребеньки.

Брюнетка Бланш стала знаменитою, коли зірка її сестри вже закотилася. Самозакохана Джейн не могла цього пробачити і була дуже втішена, коли нещасний випадок прикував Бланш до інвалідного візка.

Через тридцять років Джейн продовжує удавати маленьку дівчинку, носити дитячі платтячка, мріяти про голлівудську славу та тероризувати сестру. "Що сталося із Бебі Джейн" розвиває тему, що її підняв "Сансет бульвар", оповідаючи про ціну слави та про патологічну заздрість до чужого успіху на голлівудській фабриці мрій.

Пурпурова троянда Каїру (реж. Вуді Аллен, США, 1985)

У ролях: Міа Ферроу, Денні Аєлло, Джеф Деніелс

Одна із улюблених картин Вуді Аллена, сюжет якої він запозичив із фільму "Шерлок-молодший" Бастера Кітона. Цей комік був кумиром Аллена ще з дитячих років, коли майбутній режисер проводив майже весь свій вільний час у місцевому кінотеатрі.

Вуді Аллен намагався відтворити своє наївне дитяче замилування кінематографом і у "Пурпуровій троянді Каїру".

Дія стрічки відбувається у 1930-ті роки, під час Великої депресії. Головна героїня – офіціантка Сесилія ненавидить свою роботу і потерпає від знущань непутящого чоловіка. Свою єдину розраду вона знаходить у кіно. Якось, під час перегляду стрічки "Пурпурова троянда Каїру", стається справжнє диво, і до Сесилії з екрану сходить її кумир Том Бакстер та зізнається їй у коханні.

Він, як справжній кіногерой - благородний та романтичний, і його зіткнення з реальним світом не минає без проблем. Тим часом решта персонажів "Пурпурової троянди Каїру" не знають, що їм робити без Тома, і відмовляються закінчувати фільм. Власник кінотеатру телефонує на кіностудію, аби актор, який грає Тома, переконав свого героя повернутися на екран. Перед Сесилією постає вибір – прийняти залицяння реального красеня-актора, чи залишатися вірною "несправжньому" Тому.

Людина з Бульвару Капуцинів (реж. Алла Сурікова, СРСР, 1987)

У ролях: Андрєй Міронов, Алєксандра Яковлева, Ніколай Караченцев, Іґорь Кваша, Міхаїл Боярський, Олєґ Табаков

Картина "Людина з Бульвару Капуцинів" не вимагає представлення на наших теренах. Комедійний музичний вестерн Алли Сурікової став одним із найпопулярніших фільмів пізньої радянської епохи. Глядачам полюбилися і чудові пісні, і дотепні діалоги, які швидко розійшлись на цитати. До того ж, стрічка запам’яталася останньою роллю актора Андрєя Міронова у кіно.
"Людина з Бульвару Капуцинів" стала наочним втіленням радянського уявлення про те, що кіно ділиться на "високоморальне" мистецтво та "бездуховне" ремісництво. Головний герой фільму Джон Ферст приїхав до маленького містечка на Дикому Заході, щоб побудувати нове, щасливе суспільство за допомогою "хороших" та "правильних" картин.

Він перевиховує місцевих бандитів та повій за допомогою комедій Чапліна та стрічок братів Люм’єр (показ їхнього першого фільму відбувся на бульварі Капуцинів, що відобразилося у назві комедії). Згодом Ферст закохується у красуню Діану і вирушає за весільними подарунками. Тим часом у містечко приїздить цинічний ділок містер Секонд. Він показує глядачам бойовики, від яких ті починають пиячити та битися. І благородний Ферст не може протистояти згубному впливові "аморального" кіно.

Новий кінотеатр Парадізо (реж. Джузеппе Торнаторе, Італія/Франція, 1988)

У ролях: Філіпп Нуаре, Жак Перрен, Сальваторе Кашо, Марко Леонарді

Цей фільм отримав чимало престижних кінематографічних нагород, зокрема "Золотий глобус" та "Оскар" за найкращий іноземний фільм. "Новий кінотеатр Парадізо" - це не просто фільм про кіно, а історія про прекрасну вигадку, про мрію та ідеал, який є важливішим за похмурі будні, і який може зцілити від душевних страждань.

Стрічка розповідає про життя вигаданого італійського режисера Сальваторе де Віта, чия любов до кіно змусила його відмовитися від кохання всього свого життя. На початку фільму режисер отримує повідомлення від матері про смерть свого старого друга Альфредо, який колись замінив йому батька. Заради його похорону Сальваторе вирушає додому на Сицилію, де не був вже тридцять років.

Там він згадує своє дитинство, яке провів у місцевому кінотеатрі "Парадізо". І ці спогади дають йому ключ до розуміння його теперішніх проблем.

Після довгих вмовлянь кіномеханік Альфредо навчив маленького Сальваторе вправлятися із кінопроектором, і хлопчик цілковито поринув у фільми Чапліна, Вісконті, Форда та інших кінокласиків. Кіно супроводжувало його на всіх етапах дорослішання та підказувало, як чинити у певних життєвих ситуаціях. Та, подорослішавши, Сальваторе зрозумів, що реальність складніша за будь-яку кінострічку.

Білий мисливець – чорне серце (реж. Клінт Іствуд, США, 1990)

У ролях: Клінт Іствуд, Джеф Фейгі, Шарлотта Корнвелл, Джордж Зунза

Фільм розповідає про вигаданого голлівудського режисера Джона Вілсона, прототипом якого є реальний кінематографіст Джон Г’юстон. 1951 року він вирушив до Африки знімати свій знаменитий фільм "Африканська королева", взявши із собою друга-письменника Пітера Верріла. Саме на спогадах Пітера і базується стрічка "Білий мисливець – чорне серце".

Легендарний Джон Г’юстон належав до категорії режисерів, які на знімальному майданчику вели себе, як диктатори, і сприймали свою роботу, як ще один привід вести шикарне життя. До Африки Г’юстон летів насамперед для того, щоби уполювати рідкісного слона, а фільмування було лише приводом втілити свою мрію.

"Білий мисливець – чорне серце" починається як фільм про зйомки знаменитої "Африканської королеви", але насправді розповідає про її кінорежисера, який у душі був мрійником та шукачем пригод. Роль Вілсона-Г’юстона зіграв сам постановник картини Клінт Іствуд.

Про потвор та людей (реж. Алєксєей Балабанов, Росія, 1998)

У ролях: Сергій Маковецький, Віктор Сухоруков, Анжеліка Нєволіна, Дінара Друкарова

Стрічка "Про потвор та людей", як і багато інших фільмів Алєксєя Балабанова, руйнує усі усталені уявлення про імперське російське минуле. У фільмі йдеться про початок ХХ сторіччя – епоху розквіту Російської імперії та час появи кінематографа.

Проте Балабанов лише використав ностальгійні фантазії про дореволюційну Росію, щоби зняти фільм, в якому невинність плоті та невинність новонародженого кіно стають товаром у руках людей без душі.

У картині йдеться про дві петербурзькі інтелігентні родини – інженера Радлова, який самотужки виховує доньку-гімназистку та лікаря Стасова, у якого сліпа дружина та всиновлені сини-сіамські близнюки. Брат служниці Радлова Йоґанн тримає фотостудію, де випускає порнографічні фотографії та фільми. Йому допомагає пристрасний кінематографіст Путілов, який намагається таким чином зібрати грошей на власну творчість.

Згодом помирає інженер Радлов та гине лікар Стасов. Йоганн разом зі спільниками, розбещують доньку інженера Лізу, а також синів лікаря, примушуючи їх позувати для непристойних фільмів та фотографій. Закоханий в Лізу Путілов намагається врятувати її, та вже занадто пізно. Втім, сам Балабанов стверджував, що це картина розповідає про кохання, яке хоч і здається нам збоченим, проте є цілком природнім для героїв фільму.

Мрійники (реж. Бернардо Бертолучччі, Велика Британія/Франція/Італія, 2003)

У ролях: Єва Ґрін, Луї Ґаррель, Майкл Пітт

Мрійлива, чуттєва і легковажна стрічка Бернардо Бертолуччі, в якій любов до кіно, юнацькі переживання та сексуальне напруження відіграють однаково важливі ролі. У картині йдеться про вікопомний травень 1968 року, коли студентські демонстрації у Парижі дали старт молодіжній революції у світі. Головним героєм фільму є американець Метью, який приїхав до Франції покращувати своє знання французької.

Хлопець відкриває для себе Сінематеку – архів сучасних та класичних картин, - і разом із іншими юними сінефілами безперестанно дивиться кіно. Там він знайомиться із близнюками Ізабель та Тео. Утрьох вони намагаються відтворити найяскравіші сцени із улюблених кінокартин. Незабаром Метью переселяється у квартиру близнюків. Їх вабить одне до одного, і доки трійця намагається дати цьому раду, за вікном вибухає студентська революція.

Бертолуччі у своєму фільмі старанно відображає усі складові міфу про "травень 1968" - марксистські настрої, барикади на вулицях, конфронтація молоді з владою, секс і прагнення здолати усі буржуазні заборони та перешкоди. Кіно у цьому фільмі є одним зі способів розсунути межі сприйняття, поринути у світ фантазії, з легкістю, на яку здатна лише юність.

Перемотка (реж. Мішель Ґондрі, США/Велика Британія, 2008)

У ролях: Джек Блек, Мос Деф, Денні Ґловер, Міа Ферроу, Сіґурні Вівер

Голлівудська стрічка французького режисера Мішеля Ґондрі, в якій кіно є не лише об’єктом поклоніння, але й способом зблизити незнайомих та чужих один одному людей. У фільмі йдеться про двох мешканців невеличкого американського містечка – працівника звалища Джеррі та його приятеля Майка, який працює у прокаті відеокасет.

Якось начальник прокату їде у справах, залишаючи Майка за старшого. Через дурнувату витівку Джеррі усі касети розмагнічуються, і хлопці, щоби врятувати магазин, починають перезнімають найпопулярніші кінострічки. Їхні саморобні фільми мають шалений успіх серед клієнтів, і друзі роблять власні версії "Космічної Одисеї", "Матриці", "Короля Лева" та інших культових картин.
Тим часом розголос про цю самодіяльність досягає голлівудських босів і вони відправляють свою представницю, щоби розібратися із ситуацією. Проте Майк та Джеррі не збираються здаватися – вони вирішують екранізувати біографію знаменитого джазового музиканта, який жив у їхньому місті. Городяни зголошуються допомогти їм. Участь у зйомках об’єднує все місто і перетворює його на жителів на спільноту однодумців.

 Фото з imdb.com, kinopoisk.ru.

Володар Бурі / The Hurt Locker (2008) Кетрін Біґелоу (Kathryn Bigelow)

Ух, цей фільм мене насправді вразив. Справді. Хоча фільми про війну всі вражають. Але цей не про героїчну війну, цей фільм про те, що хороших і героїчних воєн немає. Тут вистачає і соплів, і депресії, і відчаю.

Після загибелі одного з підривників, до їхнього підрозділу в Іраку направляють нового сапера. Ну і як прийнято в американських фільмах, цей хлопець виявляється таким собі міцним горішком, крутішим від Чака Норіса.

І як би простий такий американський постмодерністичний фільм, в якому одні знаходять екшн і триллер, а з інші - філософський підтекст.

Проте автори фільму змоги показати і самотність солдат на війні, як сказав один з героїв: "Якщо я тут помру, хто за мною сумуватиме? Хіба що батьки, але вони не рахуються" і розгубленість учасника війни в мирному житті. Просто таки фантастичний кадр, коли головний герой, який до того ризикуючи власним життям знешкоджував бомби, не може вибрати сухий сніданок в супермаркеті.

Не вписавшись в мирне життя, підривник повертається на війну. Бо йому це подобається.

Берлінале: "Золотого ведмедя" отримала стрічка про ув'язнених

Джерело: Українська правда

Фото berlinale.de


"Золотого ведмедя" на цьогорічному Берлінському кінофестивалі здобула документальна драма "Цезар має померти". Брати-режисери Тавіані були дуже зворушені звісткою про перемогу. Італійські режисери є ветеранами галузі - їм обом понад 80 років.



Стрічку "Цезар повинен померти", дія в якій розгортається в римській в'язниці суворого режиму, знято у документальній манері: реальні ув'язнені ставлять драму Шекспіра "Юлій Цезар" і крізь систему Станіславського пізнають себе.

Кадр із кінофільму "Цезар має померти"

По суті цей фільм розмив кордони між документалістикою та художнім кіно. Як зізнався на прес-конференції Паоло Тавіані, йому та братові Вітторіо було важливо показати людське обличчя людини, "навіть засудженої за тяжкі злочини до довічного ув'язнення".

Паоло та Вітторіо Тавіані

Рішення журі, очолюваного британським режисером Майком Лі, не принесли несподіванок. "Цезар повинен померти" і "Барбара" від самого початку вважалися фаворитами.


"Золотого ведмедя" за досягнення в кіно отримала акторка Меріл Стріп, яка цього кіносезону буквально збирає нагороди за роль Маргарет Тетчер у фільмі "Залізна леді".

Меріл Стріп

"Cпеціальною згадкою" журі відзначило швейцарську режисерку Урсулу Майєр за фільм "Сестра". Він розповідає про дитинство хлопчика в одному з туристичних містечок Альп. А точніше - про втрачене дитинство та недоступні людський контакт та піклування. Авторам фільму в порядку винятку все ж таки дали статуетку "Срібного ведмедя".


Німецький режисер Кристіан Петцольд теж дістав "Срібного ведмедя" за свою стрічку "Барбара" з Ніною Госс у головній ролі. Драма, яка припала до душі критикам та публіці, розповідає історію східнонімецької лікарки, яку у 1980-х роках висилають до провінції як покарання за бажання виїхати з НДР.

Кадр із кінострічки "Барбара"

Ще одним фаворитом 62-го Берлінале стала угорська стрічка "Тільки вітер" режисера Бенса Флігауфа. У ній йдеться про расизм та насильство в Угорщині, спрямовані передусім проти ромів. Журі особливо відзначило режисерську оптичну майстерність, з якою знято фільм. Його удостоєно "Гран-прі" журі.

Кадр із фільму "Тільки вітер"

Найкращою операторською роботою визнано фільм "Країна білого оленя" режисера Ваня Чуананя з Китаю.
Найкращим актором, за версією журі, названо Міккеля Бое Фолсґаарда з Данії за його роль у політичному трилері з елементами історичного роману "Королева та придворний лікар". У фільмі йдеться про історію короля Кристіана VII, який хворів на шизофренію. Ця ж стрічка здобула "Срібного ведмедя" за найкращий сценарій.

Міккель Бое Фолсґаард

Найкращою акторкою стала 15-річна Рейчел Мванза з Конго. Вона не тільки уперше в житті побачила справжній сніг, але й була названа "найкращою акторкою" за її роль у стрічці "Повстала", що розповідає про дітей-солдатів в Африці.

Рейчел Мванза

Фільм, що викликав найбільший інтерес критиків - чорно-біле і наполовину німе "Табу" португальця Мігеля Гомеша, повне зрозумілих знавцям відсилань до світової кінокласики - отримав приз імені засновника "Берлінале" Альфреда Бауера "за відкриття нових перспектив в кінематографі".


Берлінський міжнародний кінофестиваль, відомий також як "Берлінале", вперше пройшов 6 червня 1951 року. Поряд з Канським і Венеціанським, він вважається однією із найбільш значних подій у світі кіно. В його програмі традиційно широко представлені некомерційні, новаторські та документальні картини.
Нагороди "Берлінале" присуджувалися Інгмару Бергману, Мікеланджело Антоніоні, Жану-Люку Годару, Клоду Шабролю та іншим.


До 1975 року СРСР в Берлінському кінофестивалі участі не брав. Першою представленою там картиною стали "Сто днів після дитинства" Сергія Соловйова.


За матеріалами Deutsche Welle, Бі-бі-сі.
Фото berlinale.de

Снят фильм, сюжет которого меняется при каждом просмотре

Группа кинематографистов-экспериментаторов сняла фильм, сюжет и события в котором при каждом последующем просмотре генерируются по-новому

Экспериментальный фильм, снятый Евой Суссман и группой кинематографистов Rufus Corporation, получил название whiteonwhite:algorithmicnoir. Сейчас создатели фильма занимаются активным продвижением своего детища, презентуя его на таких фестивалях, как Sundance Film Festival, Берлинале и т. д., говорится на официальном сайте Rufus Corporation.

Сюжет фильма генерируется специально запрограммированным компьютером, который сами создатели фильма называют «интуитивной машиной». Из 3 тыс. коротких клипов, 80 голосовых дорожек и 150 музыкальных тем программа, руководствуясь определенными ключевыми словами, в реальном времени компилирует сюжет, который никогда не повторяется дважды.
События фильма строятся вокруг наблюдений главного героя, геофизика по имени Хольц, застрявшего в мегаполисе, выглядящем в духе 70-х годов ХХ века и управляемого корпорацией под названием New Method Oil Well Cementing Company. Визуальный ряд дополняет и связывает озвучка – телефонные разговоры, катушки на бобинах, отрывки беседы между мистером Хольцем, его работодателем и загадочной женщиной, известной просто как «Диспетчер». Постепенно становится понятно, что главным героем управляет мегаполис и завод, на котором он работает, а этим, в свою очередь, управляет компьютер создателей фильма.
Шесть фрагментов из фильма доступны к просмотру здесь.

Джерело: Фокус.ua

Кіно не всі розуміють