Ух, цей фільм мене насправді вразив. Справді. Хоча фільми про війну всі вражають. Але цей не про героїчну війну, цей фільм про те, що хороших і героїчних воєн немає. Тут вистачає і соплів, і депресії, і відчаю.
Після загибелі одного з підривників, до їхнього підрозділу в Іраку направляють нового сапера. Ну і як прийнято в американських фільмах, цей хлопець виявляється таким собі міцним горішком, крутішим від Чака Норіса.
І як би простий такий американський постмодерністичний фільм, в якому одні знаходять екшн і триллер, а з інші - філософський підтекст.
Проте автори фільму змоги показати і самотність солдат на війні, як сказав один з героїв: "Якщо я тут помру, хто за мною сумуватиме? Хіба що батьки, але вони не рахуються" і розгубленість учасника війни в мирному житті. Просто таки фантастичний кадр, коли головний герой, який до того ризикуючи власним життям знешкоджував бомби, не може вибрати сухий сніданок в супермаркеті.
Немає коментарів:
Дописати коментар